- Знаєш, коли в тебе є Острів… Ти можеш забанячити,
пропасти на три доби, «рвонути в Мадрид» (як ми колись казали з
Григор’євим, коли відривалися). Але знаєш, що ти приповзеш, припливеш на
свій Острів і – є де робити. А коли ти не маєш цього, і знаєш, що за
спиною нема дверей, які можна відчинити, зайти і закрити за собою і
нікого не пустити і те все, що накопичилося в щось перетворити,
виплавити, переплавити – в Щось… Тому що все таки якийсь творчий
потенціал в тебе підпирає, і це страшно, коли не можеш творчо
реалізуватися… Не знаю, як в жіноцтва, а для мужиків це – біла смерть.
Воно в якійсь рецидиви обов’язково вийде - в петлю, в кулю… Ігор Панейко